“Зеленський та його генерали пояснюють, чому війна висить на волосині”, – кілька тижнів тому саме з таким заголовком авторитетний тижневик “The Economist” випустив цикл матеріалів про Україну.
Рідкісний успіх – журналістам вдалося поговорити не тільки з президентом Володимиром Зеленським, але і з головнокомандувачем Збройних сил України Валерієм Залужним. Останній не дає інтерв’ю українським медіа від початку повномасштабного вторгнення. Також ледь не вперше зі ЗМІ поспілкувався генерал Олександр Сирський, який був відповідальним за успішний контрнаступ ЗСУ в Харківській області.
Опубліковані матеріали викликали великий резонанс в Україні, зокрема через заяви Валерія Залужного про новий наступ росіян на Київ. Для нього, стверджує головнокомандувач, Путін та його генерали готують понад 200 тисяч військових.
“Українська правда” вирішила поговорити з міжнародним редактором “The Economist” Аркадієм Островським, який до того довго працював репортером “Financial Times”, а останні 8 років висвітлює українські події.
У цьому інтерв’ю Островський розмірковує про суб’єктну Україну та “несуб’єктний” НАТО, відлуння Карибської кризи, мирні переговори та про те, чи може Путіна спіткати доля Гітлера.
Нова суб’єктність України, Зеленський у березні та грудні, Софія Київська як точка відліку
– Вперше ти приїхав до Києва записувати інтерв’ю з Володимиром Зеленським через кілька тижнів після початку повномасштабного вторгнення Росії. Чим запам’ятався той березневий приїзд в Україну?
– Було абсолютне відчуття, що я потрапив у якусь дику реконструкцію Другої світової війни, що стала реальністю. Це не було схоже ні на Чечню, ні на Грузію, ні на Україну 2014-го року.
Після інтерв’ю із Зеленським у березні ми з головним редактором “The Economist” їхали в машині абсолютно порожнім, заставленим “їжаками” Києвом. І я зрозумів, що хочу побачити Софійський собор. Я мав його побачити, бо невідомо, що в голові у цих товаришів у Москві, і не дай боже, вони впустять ракету на Софію.
Собор був закритий, навколо ні душі, у цей момент вмикається сирена повітряної тривоги. Нас намагаються посадити в машину і кудись відвезти. Я відмовляюся. Головред каже: “Гаразд, розкажи тоді коротенько про це місце”. І я хвилин 15 під виття сирен розповідаю їй про Софію Київську і про зв’язок між цим собором і собором Святого Марка у Венеції, тому що це все візантійсько-європейська історія.
Згодом я зрозумів, чому в той момент мене так тягнуло до Софійського собору. Тут наочно видно, наскільки Україна – це частина європейської цивілізації, або навіть наскільки Європа – це Україна. У цьому сенсі для Росії втрата України – втрата своєї європейської ідентичності. Бо якщо Україна – частина Європи, а Росія з нею воює, виникає питання: а що, власне, таке Росія?